16:06 Становлення та розвиток превентивного виховного простору в особистісно-орієнтованому підході |
ПРОЕКТ«СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОКПРЕВЕНТИВНОГО ВИХОВНОГО ПРОСТОРУВ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОМУ ПІДХОДІ»АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ: Державна політика в галузі виховання дітей та молоді передбачає створення оптимальних умов для саморозвитку та самореалізації особистості. У значної частини дітей та молоді виникають проблеми як особистого, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок асептивної поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, почуття соціальної відчуженості, відсутність чітких позитивних соціально-рольових орієнтирів, нехтування собою як особистістю, проблеми інтеграції в нового середовищі. Спостерігається спад інтересу до навчання і праці, низький рівень культури організації довкілля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами. Серйозне занепокоєння викликає стан здоров’я дітей найбільш руйнівний вплив на його стан має поширення шкідливих звичок. Подолання цих причин можливе лише через створення педагогічного збагаченого середовища, превентивного виховного простору, який стане фактором інтегративного впливу на процес розвитку і самореалізації дітей, становлення життєстійкої і життєздатної особистості. На основі аналізу наукових джерел і практичної роботи ми переконались, що подальше поширення негативних проявів у поведінці може призупинити, одночасно впливаючи як на середовище, так і на особистість. Тому позитивний вплив соціального середовища може бути забезпечений завдяки активній діяльності кожного учасника за умови їх взаємодій. Таку взаємодію формує соціальне партнерство. Соціальне партнерство в профілактиці девіантної поведінки школярів, пов'язане з процесом їхньої соціалізації (школа сім’я громадські організації). Отже, соціальне партнерство – це партнерські стосунки, в умовах соціокультурного середовища розбудови превентивного виховного простору, який буде доброзичливим до дитини і сприятиме попередженню й подоланню негативних явищ у молодіжному середовищі. «Виховний простір – це не тільки середовище, а й духовний вимір учня й педагога, простір культури, що впливає на розвиток особистості…, це простір соціальних і життєвих виборів особистості, що самореалізується в різних виховних середовищах (творчі об’єднання тощо)», (В. Оржеховська). [11. с 85]. ТЕРМІН РЕАЛІЗАЦІЇ: довгостроковий. УЧАСНИКИ: учнівські колективи, педагогічний колектив закладу, громадськість та батьківський актив. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ:
Проаналізувавши результати експериментальних завдань, ми виділили групи форм аморальних вчинків, які найбільш поширені серед учнівської молоді СЮН: I. Стійкі форми аморальних вчинків. Підлітки мають високий і дуже високий рівень прояву аморальних вчинків, які, в свою чергу, характеризуються аморальними мотивами. Після своєчасного вчинку підлітки відчувають задоволення собою або зовсім нічого не очікують. II. Нестійкі форми. Підлітки мають середній рівень прояву аморальних вчинків, які характеризуються компромісними та захисними мотивами; за скоєний негативний вчинок підліток зазнає докорів сумління. Це свідчить про те, що вчинок був мотивований потребою примітивного характеру, яка поборола своє протистояння. Тут моральний потяг, моральна тенденція мали місце та залишитися нереалізованими. III. Одиночні форми. Підлітки мають низький рівень прояву аморальних вчинків, мотиви вчинків (псевдоморальні або захисні), підлітки переживають сором за свої вчинки хоча вважають, що в цій ситуації вчинили правильно, якщо це і було в супереч моральним вчинкам (рисунок 1), [1, 2,]. Основні результати дослідження аморальних вчинків у підлітків дозволяють зробити висновки щодо умов, які б сприяли їх попередженню. До них ми віднесли: - своєчасну діагностику девіантних проявів у поведінці підлітків, (виявлення малополитних негативних симптомів у стосунках і поведінці); - формування свідомості та самосвідомості учнів, що зумовлює стале становище до моральних норм і була підпорядкована їх моральним цінностям; - сприяння розвитку позитивної мотиваційно-потребованої сфери підлітка; - становлення авторитетно-довірчих стосунків між педагогом і вихованцем; Педагог повинен сприяти усуненню бар’єрів у діяльності, що спрямована на задоволення особистісно-орієнтованих підходів у системі превентивної педагогіки, знати девіантні прояви в поведінці, притаманні конкретному вихованцю, знати його психологічні проблеми і будувати своє спілкування з ним таким чином, щоб попередити прояв аморальності в його поведінці (додаток 6, 7). У Балаклійській СЮН розроблені “Психолого-педагогічні принципи превентивного виховного середовища” (додаток 8). Проблема превентивної педагогіки полягає в тому, що є педагоги, які через стереотипність мислення не припускають думки, що самі можуть помилятися, не знати, що їхні переконання можуть бути неправильними, а знання застарілими. Невміння вислухати думку учня, небажання вислухати, обговорити, переконати часто лежать в основі конфліктів з учнями, а подекуди спричиняють більш небезпечні вчинки. Аналіз сучасної природи конфлікту у позашкільному навчальному закладі показує, що для їх запобігання необхідні: • знання причин виникнення конфлікту та особливостей його перебігу; • своєчасна психолого-педагогічна діагностика конфліктного явища; • розробка цілісної програми з психолого-педагогічної превенції і корекції конфлікту; • її реалізація спільними зусиллями педагогів, учнів, педагогів, батьків тощо; • створення превентивного виховного простору для важко вихований дітей (додаток 9). Головна природа конфлікту відсутність або невміння у колективі спілкуватись та розуміти один одного. Невміння спілкуватись, дискутувати, коректними методами доводити свою правоту особливо заважає позбутись ярлика важковиховуваним підліткам. Тому попередження конфліктів - мистецтво, якого потрібно набувати. Позашкільний заклад, як важлива сфера соціокультурного середовища має демонструвати зразки позитивного розв'язання конфліктів (незнання - знання, ненормативна - нормативна поведінка тощо). Такий підхід дозволяє дітям почуватись у позашкільному навчальному закладі захищеними, а педагогам головними захисниками від негативних явищ. Переживання позитивних почуттів у навчанні, інших видах шкільного життя, у спілкуванні з педагогами, однолітками або іншими групами учнів, породжує довіру до цінностей, суспільних норм, пробуджує віру в себе, почуття власної гідності. Превентивний підхід наголошує, що у позашкільному навчальному закладі мають створюватись: атмосфера взаєморозуміння; співробітництво; небайдуже ставлення педагога до вихованця; якість знань, рівень вихованості, що олюднюються процесом навчання (додаток 10, 11). Доведено, що до норм поведінки простіше привчити, коли у навчально-виховному процесі панує творчість, інтерес, взаємоповага та взаємопідтримка тощо (додаток 12). Роль педагога у превентивній роботі багатогранна. Серед якостей це передбачає: • намагання педагога здобути авторитет серед учнів; • високий рівень сформованості етико-професійних якостей керівника гуртків; • дотримання педагогічного такту у спілкуванні з вихованцями; • сприяння впровадженню превентивного світогляду; • підтримку безпечного середовища у позашкільному навчальному закладі. Особливе значення надається педагогічній майстерності виявлення принципів превентивного підходу, професіоналізму, майстерністі спілкування, особливо з важковиховуваними учнями. В умовах позашкільного навчального закладу педагогічні працівники не мають права порушувати етикопрофесійні норми: одним необережним словом можна завдати психічної шкоди окремому учневі, налаштувати проти себе групу, спричинити конфлікт, правопорушення. Наслідки таких дій можуть бути непрогнозовані. Саме тому слід дотримуватись таких системних принципів особистісно-орієнтованого підходу, які визначаються через показники культури педагогічно орієнтованого спілкування педагога з вихованцем: • ступінь розуміння мети, завдань, мотивів поведінки і вчинків вихованців; • рівень сформованості педагогічного такту; • рівень відповідності стосунків учителя й учнів вимогам педагогічної етики; • рівень відповідності засобів впливу на учня, які застосовує педагог, і педагогічним вимогам; • рівень активності педагога у розв'язанні складних ситуацій спілкування з класним колективом та учнем. Культура спілкування несумісна з навішуванням ярликів «важковиховуваний», «педагогічно занедбаний», «невиправний» тощо. Педагогічний досвід переконує, що звинувачувати учнів, шукати доказів їхніх провин, лякати наслідками не означає проявляти педагогічну принциповість, а тільки сприяє відчуженню учня від виховного впливу. Слід усвідомлювати, що все, що роблять педагогічні працівники, є світоглядним баченням проблеми та здійсненням стратегічних і методичних заходів на користь соціальному, психічному і фізичному здоров'ю дитини. У розвитку превентивного підходу особливо виважені дії вимагаються у діяльності керівника гуртків, в його контактах з іншими педагогами-позашкільниками, шкільним психологом, соціальним працівником, спеціалістами соціальних служб, інспектором кримінальної міліції тощо. Ділове спілкування з ними визначає пошуки взаємоприйнятих шляхів узгодження педагогічних засобів впливу на особистість учня. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ПОПЕРЕДЖЕННЯ АМОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ Визначають два основні напрями роботи з попередження аморальних вчинків серед підлітків: перший — опора, переважно, на індивідуальну і групову роботу з попередження аморальних вчинків (індивідуальні консультації, групові тренінги); другий — шляхом втручання в педагогічний процес (індивідуалізація навчання і виховання, корекція виховних впливів і оптимізація взаємодії вчителя та учнів). Робота першого напряму ґрунтується на пошуку причин і умов виникнення аморальної поведінки і виборі ефективних засобів її усунення. В реалізації цього напряму найбільш зарекомендували себе методики, що розроблені на принципах психодинамічного і поведінкового підходів. До першого підходу належить ігротерапія, арттерапія (терапія мистецтвом), створення конфліктних ситуацій, моделі «Створення ситуації успіху», ситуацій морального вибору, тренінгів [3, 8, 13]. В ігротерапії намагаються не стільки змінити дитину, скільки розвинути в неї почуття особистої цінності, ствердити власне «Я». Розігрування таких ситуацій дає змогу побачити дітей не тільки в міжособистісних стосунках, а й у процесі виконання певної соціальної ролі. Кожен учасник відіграє роль відповідно до своїх творчих можливостей, характеру, розуміння даної ролі. Арттерапія дає змогу коригувати прояви особистості за допомогою мистецтва. Вона спрямована на розвиток самопізнання і самовираження учня за допомогою творчої діяльності та образотворчого мистецтва. Конфліктна ситуація дає змогу виявити приховану у звичайних умовах позицію підлітка, бо відбувається сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів суб'єктів взаємодії. Вона пов'язана з сильними переживаннями, часто афектами (гостра образа, загострене самолюбство, агресивність), через що в гострі моменти ситуація не може правильно усвідомлюватися особистістю, тому правильне вирішення конфліктної ситуації повинно бути гнучким і тактовним. Конфліктна ситуація використовується для накопичення досвіду з подолання труднощів, моральних відносин і позитивної поведінки. Ігровий метод. Особливу роль у нагромадженні навичок та вмінь безпечної орієнтації у складному соціальному просторі мають ігрові технології. Історія ігор має давню традицію. До них звертались у своїх працях видатні філософи та науковці. Спеціалізація ігор різноманітна. У наш час часто використовують терміни «ділова гра», «рольова гра». Існують назви «організаційно-діяльнісна», «проблемно-рольова», «педагогічна гра». Зазначені поняття стосуються різновидів рольової гри, де на рівні імпровізації розігрується задана проблемна ситуація. Рольова гра передбачає включення її учасників до певного сценарію у вигадану проблемну ситуацію та її подальший спонтанний розвиток. Кожен з учасників має лише рольову установку, яку він і реалізує у процесі гри. Таким чином забезпечуються умови для більш ясного усвідомлення ситуації. Водночас, це сприяє більшому прояву ініціативи і самостійності. Ігрові технології сприяють більш ґрунтовному засвоєнню превентивних знань, умінь і навичок, розвивають мислення, інтерес; допомагають знаходити підходи до вирішення конкретних життєвих проблем, профорієнтують. Гра може мати безліч вправ та прийомів. У процесі вирішення проблем превенції негативних явищ використовується такий прийом, як «мозковий штурм». Він проводиться у поєднанні з індивідуальними, груповими та масовими формами. Порівняно з іншими активними методами навчання (дискусія, аналіз педагогічних ситуацій тощо), гра має специфічні ознаки: розподіл ролей між учасниками, наявність штучного зіткнення різних точок зору учасників стосовно даної проблеми. Гра має чітку структуру – мету, роль, зміст, сюжет, ситуацію, включення учасників з визначеними ролями – режисер, учасники, глядачі. У превентивній освіті гра - форма програвання ситуації, що стосується проблеми попередження негативних явищ. В основі гри – цілеспрямована діяльність за спеціально розробленим сценарієм, в якому особливе значення має мотивація на самоорганізацію діяльності. Гра дозволяє дослідити, безпосередньо, ролі «акторів» та ззовні «глядачів», причини, механізми, наслідки негативних явищ чи способів превентивної діяльності. Можливості ігор величезні. В ігрових технологіях є великі можливості напрацювати знання та якості, які стають самопревентивними при зіткненні з негативними явищами. Гра дозволяє осмислювати та оцінювати помилки, досліджувати механізми розгортання та наслідки, відчути ставлення та можливість виправляти ситуацію. У процесі ігор нагромаджується досвід розвитку моральних, комунікативних, вольових станів як учасників, так і глядачів. Метод дебатів являє собою ігрову ситуацію, в якій з визначеної проблеми досягається певний результат при обміні протилежних думок представників команди. Учасники поділяються на дві групи: «команду - за» і «команду - проти». Дебати складаються з двох фаз. Перша – підготовка до відповіді на визначену для групи позицію або поставлене ведучим запитання. Друга фаза - виступи, які скеровує один або кілька представників групи. При цьому інші учасники, які делегували право на відповідь своєму представникові, не беруть участі в обговоренні. Кожен з представників групи висловлює групову точку зору, обґрунтовує свій спосіб розв'язання проблеми. Група вислуховує аргументи протилежної сторони, аналізує виступ, знаходить протиріччя, вишукує аргументи спростування тверджень (контраргументи), аргументи у підтримку свого погляду на розв'язання проблеми. Члени команди, які ведуть дебати, як правило, готуються до них заздалегідь. Перед початком дебатів установлюються правила проведення дебатів. Кожен з членів команди має право виступити по черзі (не більше 2 хвилин); поставити лише одне запитання; виступити з коротким поясненням своєї точки зору. Семінар-конференція – це форма організації превентивної діяльності, в якій домінує самостійна підготовка, що передбачає роботу з науковою та популярною літературою, спілкування з фахівцями, проведення досліджень. У процесі семінару-конференції проводиться активне обговорення, дискусії і виступи, результатом яких є узагальнюючі висновки. Семінар, порівняно з іншими формами навчання, вимагає від учнів досить високого рівня обізнаності з певної проблеми, розвиває самостійність суджень, привчає до самоорганізації. Семінар-конференція створює сприятливі умови для організації дискусій, створення індивідуальної, групової і колективної роботи учнів, підвищує рівень наукового усвідомлення проблеми. Конференції, як правило, мають такі особливості: • учні готують не просто доповіді, а доповіді-повідомлення, які є результатом їхньої самостійної науково-дослідної діяльності; • учні обговорюють більш значущі і найбільш складні проблеми до дискусію на конференції залучають учнів інших навчальних закладів - шкіл, ліцеїв, гімназій; • конференції можуть проходити протягом кількох днів; • у конференції учнів, як правило, беруть участь і вчені. Прикладом учнівських конференцій можуть бути конференції старшокласників із проблем екології, охорони здоров'я тощо. Змістовним елементом будь-якого семінару-конференції є дискусія. Метод дискусії дозволяє стимулювати критичне мислення. Розвиває уміння аргументувати свою точку зору, лаконічно і чітко формулювати свої судження. Як правило, дискусію веде ведучий. У процесі дискусій висвітлюється ряд її недоліків: нераціонально використовується час на обговорення; судження бувають занадто категоричними, незрозумілими; ведучий перебирає повноваження; нехтує правилами; виникає небезпека конфліктів і, відповідно, зриву дискусії. Тому при веденні дискусії важливо: • визначити проблему дискусії; • чітко окреслити основні поняття; • визначити правила ведення дискусії; • налаштувати на чітке їх дотримання. Наприкінці зробити висновки, визначити суттєве, оцінити виступи, визначити найбільш цікаві думки, запропонувати проблему для наступної дискусії. Метод участі у соціальних проектах – це форма організації соціально-корисної діяльності, що виконується у проектній діяльності; Наприклад, у проекті «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя. Тренінг як основна форма просвітницької роботи в програмі «Рівний – рівному». Програма підготовки педагогів-тренерів і підлітків-інструкторів має на меті, передусім, освоєння методу просвітницької діяльності «рівний — рівному» за модулями тренінг-курсу. Заняття відбуваються за певними правилами й потребують таких навичок, як уміння слухати, висловити свою думку, зберігати конфіденційність, бути доброзичливим у стосунках, толерантним у ставленні до інших учасників. При цьому правила встановлюються на початку тренінгу самими учасниками конкретної групи і можуть формулюватися так (приклад з реального заняття): правило піднятої руки; бути активним; поважати думку іншого; один говорить — усі слухають; бути лаконічним; двомовність; толерантність. Водночас правила записуються й залишаються перед очима учасників протягом усього тренінгу. Так само записується, замальовується і залишається для загального огляду (подальшого користування чи підбиття підсумків) усе, що напрацьовано групою: сподівання й очікування, висновки і пропозиції, враження і побажання. Якщо в групі проголошується принцип двомовності, спілкування ведеться українською і російською. Вправи, з яких складається тренінг-курс, складені за методикою партисинаторного (з участю кожного) навчання, що передбачає збагачення знаннями та формування навичок через використання особистого досвіду кожного з учасників групи. Так народжуються групові проекти, в які кожен учасник робить свій внесок і знаходить своє місце. Особлива увага під час тренінгів звертається на те, що для розв'язання порушених проблем треба використовувати на лише запропоновані способи дії, а й такі, що їх треба віднайти самостійно. Цікаво, що задля загального успіху групи не тільки дуже швидко народжуються власні пропозиції, а й так само швидко віддається перевага правильнішому, хоч і чужому, рішенню. Отже, метод групових проектів дає змогу виявитись кожній індивідуальності і при цьому досягти спільної єдиної мети, дійти загального висновку. Ситуації морального вибору дають змогу не тільки поставити перед дитиною моральну проблему, допомогти їй усвідомити її, а й формують необхідний досвід поведінки. Під цими ситуаціями слід розуміти такі, що пов'язані з борінням мотивів, у яких дитина свідомо й активно вибирає рішення, вихід з певної ситуації. При цьому слід мати на увазі, що гостра ситуація вибору супроводжується сильними переживаннями (почуття сорому, докору), бо виникає конфлікт з самим собою. Наприклад, підлітку пропонується зробити те, від чого він відмовляється, але це потрібно тому, на кого підліток хотів би бути схожим. Другий напрям роботи з попередження аморальних вчинків характеризується тим, що здійснюється вплив, переважно, на наслідки, а не на причини, тобто симптоматична і корекція. Вона має велике значення в загальній методиці запобігання аморальної поведінки, тому що не дозволяє вкорінитися в характері підлітка негативним якостям. Методики подібного типу мають результат за умови дотримання педагогом і батьками певних психолого-педагогічних принципів. До них відносять: 1. Єдність вимог вихователів. Для реалізації цього принципу роботи з попередження аморальних вчинків треба будувати таким чином, щоб, по-перше, кожний вихователь міг висловити свою думку; по-друге, шукати точки зіткнення думок, не допускати прояву дитиною анархізму і втрати авторитету дорослих; по-третє, зосередитися на думках, які збігаються; нарешті, прагнути до більшого зближення позицій дорослих. 2. Адекватність вимог. Вимоги повинні відповідати віковим особливостям і можливостям дитини. Необхідно надавати їй право визначати свої головні інтереси в житті, тому що нав'язування дорослими підлітку власних високих переконань та інтересів викликає у нього, звичайно, почуття невпевненості, неповноцінності, а іноді й агресії. 3. Посилення контролю за поведінкою підлітка. Найбільше це потрібно дітям імпульсивним та невитриманим. За негативні вчинки їх слід не стільки карати, скільки викликати в них почуття каяття за скоєне. Також можна використовувати як засоби корекції стимуляцію зразкової поведінки, демонстрацію образи, відмову в довірі. 4. Заохочення активності підлітка. Переважно це стосується гіперактивних та неорганізованих підлітків. Учням треба давати якомога більше корисних і цікавих доручень, не залишаючи їм багато часу для неробства. У протилежному випадку вони можуть використати його для небажаних дій. На це свого часу вказував видатний педагог К.Ушинський. Він зазначав, що дитина не повинна займатися пустим марнуванням часу, бо «бездіяльність буває причиною безлічі аморальних вчинків. Якщо в якомусь закладі діти страждають від нудьги, то слід неодмінно чекати, що з'являться і злодюжки, і брехуни, і зіпсовані сластолюбці, і капосні пустуни» (2, с.427). 5. Використання похвали та заохочення. Важковиховуваних підлітків слід хвалити за поліпшення навчальної діяльності, підвищення рівня вихованості, а також заохочувати їх до різних видів творчої діяльності. 6. Надання самостійності підклітку. Надання самостійності повинно відповідати індивідуальним і віковим особливостям учня, щоб у нього розвивалося почуття причетності, розуміння значущості особистого місця в житті та соціальної ролі. Необхідно, щоб у кінцевому результаті виховний процес приввів до зміни моральних цінностей, підвищення рівня відповідальності та впевненості в собі, що сприяло б уникненню негативізму в поведінці підлітка. 7. Забезпечення учню емоційного комфорту. Небажано, щоб учень сприймав учителя як сторонню людину, яка налаштована проти нього. Педагог повинен сприймати важковиховуваних підлітків такими, які вони є. Реакція на їхні вчинки має бути спокійною, педагог у жодному разі не повинен виявляти посиленої роздратованості при кожному негативному вчинку підлітка. 8. Уникання наклеювання ярликів. Якщо вчитель переглядає свої судження про важковиховуваних, заохочує їхні зусилля з подолання недоліків у навчанні і спілкуванні, це дає великий виховний ефект. 9. Визнання педагогом власних помилок та вибачення. Кожен педагог у разі допущення педагогічної помилки в стосунках з підлітком, що має аморальну поведінку, повинен визнати цю помилку та вибачитись, бо тільки це посилить авторитет вчителя в очах вихованця. 10. Застосування покарання. Покарання слід застосовувати обережно, у край виняткових випадках. Наведені принципи – не нові у виховному процесі. Але в контексті проблеми, що розглядається, вони дають змогу дещо конкретизувати роботу вчителя з попередження аморальних вчинків серед підлітків. Ця робота лише тоді може дати позитивний ефект, коли вплив на поведінку вихованця матиме цілеспрямований характер і буде організований з дотриманням основних психолого-педагогічних принципів щодо запобігання аморальних вчинків. Слід також використовувати і таку систему заходів: діагностику аморальних проявів у поведінці підлітків, психологічне консультування учнів, вчителів і батьків, створення умов для здійснення самовиховання, проведення тренінгів моральних форм поведінки з використанням ситуацій морального вибору, активного соціально-психологічного навчання підлітків. Розкриття умов і механізмів виникнення аморальної поведінки особистості, що у найкращому разі ускладнює спілкування індивіда з оточуючими, а в найгіршому — призводить до протиправної поведінки, переконливо доводить, що таких вчинків та відповідної деформації особистості можна запобігти. Певна річ, є ще багато невивчених факторів їх формування, що утруднюють керування виховним процесом, процесом, організованого впливу на становлення гармонічної особистості в соціальному та психологічному аспектах. ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД У СИСТЕМІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ПЕДАГОГІКИ Оптимальні умови здійснення превентивної діяльності на сучасному рівні соціально-психолого-педагогічних вимог забезпечує особистісно-орієнтований підхід. Для здійснення превентивної роботи велике значення ми надаємо організаційно-управлінським функціям. Оскільки серед розмаїття форм організації, що застосовується позашкільному навчальному закладі, змістовні компоненти превентивної освіти знаходяться поза системою позашкільного компоненту, то вибір форм та методів залишається в компетенції педагогічних працівників – педагога позашкільного навчального закладу, який залучає до ведення превентивної діяльності (спеціалісти служб соціальної роботи, кримінальної міліції, представники недержавних організацій). Досвідчені педагоги Балаклійської станції юних натуралістів сьогодні намагаються вирішувати проблеми, які виникають у їхній професійній діяльності, на основі превенції. Види превенції: - Загальна превенція - попередження вчинення правопорушень іншими особами; приклад покарання однієї особи стримує інших суб'єктів від здійснення подібних дій, так як вони не бажають піддаватися подібним позбавленням; - Приватна превенція - попередження вчинення правопорушень тією ж особою (самим правопорушником), яке утримається в майбутньому від подібної поведінки, щоб уникнути повторного настання несприятливих наслідків. Вивчення феномену індивідуального розвитку особливо важливе в роботі з проблемними учнями, оскільки контекст і логіка розвитку їхніх особистостей особливо складні. Передова практика і наші дослідження довели, що дієвим і перспективним методом попередження і подолання відхилень у поведінці учнів є використання зусиль всіх педагогічних працівників, батьків, учнівського колективу [4, 14.]. Серед організаційних заходів, які дозволяють скерувати превентивний процес, слід визначити своєчасно проведені заходи. Протягом 30 років Балаклійська станція юних натуралістів сприяла проведенню малої педради «Шляхи вдосконалення роботи педагогів з превенції порушень дисципліни і підвищення успішності учнів» у позашкільному навчальному закладі Балаклійського району Харківської області. Визначилось, що в такій формі педагогічного процесу, перш за все, хвилюють та обговорюються питання стану адаптації учнів до позашкільного закладу, прояви девіантної поведінки, педагогічні стратегії подолання негативних причин та наслідків відхилень у навчанні та поведінці, індивідуальна робота з педагогами, які припускаються «відхилень від педагогічних вимог» у навчально-виховному процесі. У такому випадку спрямовуємо роботу адміністрації позашкільного навчального закладу на створення педагогічного та батьківського лекторіїв. Для нашої освітньої практики найбільш ефективним був соціально-педагогічний вплив, що ґрунтується на принципах особистісно-орієнтованого виховання: • розуміння дитини — співчутливе, емпатійне розуміння та готовність сприймати вихованця таким, який він є, із його недоліками; • визнання дитини — право дитини бути собою, не схожою ні на кого іншого, мати свою позицію щодо певних явищ, ситуацій, проблем; • суверенітет особистості дитини — визнання верховенства особистості у своєму внутрішньому духовному світі, куди ніхто не має права втручатися, якщо не отримав на те дозволу; • прийняття дитини — безумовне позитивне ставлення до дитини незалежно від того, задовольняє вона очікування дорослих у даний момент чи ні; • взаємодія з дитиною на суб'єкт-суб'єктній основі — виключення жорстких наказів на адресу учня, прийняття спільних рішень, активізація рефлексії з усвідомлення свого «Я». ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОМУ ПІДХОДІ Важливою умовою ефективності превентивної освіти є правильно вибрана педагогічна технологія. Розвиток превентивної технології в теорії особистісно-орієнтованого виховання передбачає особливу увагу до взаємодії педагога та учня. Процес превентивного виховання передбачає, передусім, використання педагогічних технологій під час суттєвого поліпшення викладання навчальних програм. При виборі технологій, форм, методів превентивного виховання важливим є використання психолого-педагогічних ресурсів у площині розвитку пізнавальних процесів особистості. Мова йде про просвітницьку діяльність. При цьому значну роль відіграє насиченість змісту вправами, що сприяють активізації таких вищих психічних функцій, як мислення, уява на основі відчуття та сприймання (додаток 13). Побудовані на засадах особистісно-орієнтованого підходу лекції, семінари допомагають здійснювати, в основному, освітньо-інформаційну та пізнавальну функції, тоді як у процесі практичних занять, ділових і рольових ігор і тренінгів пріоритетну роль відіграє інтерактивна функція превентивного виховання. Резерви таких занять, які у дидактичній літературі визначені як «інтерактивні форми і методи», пов'язані з тим, що на основі певних змістових і цільових установок переконання формуються через відповідні вправи (операційні установки). Виховний ефект превентивної освіти найбільше простежується на таких рівнях: ❖у пізнавальній сфері: збільшення можливостей всебічного аналізу проблем, їх цілісне осмислення, розуміння принципів та прийомів конструктивного розв'язання; ❖ в особистісній сфері: розвиток у кожного учасника здатності до самомобілізації власних вольових та емоційно-мотиваційних ресурсів в умовах можливих конфліктів, розвиток здатності до рефлексивної саморегуляції; ❖ у сфері міжособистісних стосунків: встановлення взаємостосунків, які передбачають розуміння значення принципу взаємодопомоги та взаємовідповідальності; ❖ у соціальній сфері: розвиток творчої соціальної активності та ініціативності у превентивній діяльності. Цілком очевидно, що нині слід звертати увагу на пошуки таких новітніх технологій, які максимально сприяли б формуванню соціально активної, творчої особистості, здатної до самостійної регуляції власної життєдіяльності. Особливість інтерактивних технологій з превентивної освіти у тому, що в їх основі лежать міжпредметні зв'язки з педагогіки, психології, соціології, медицини, права, менеджменту. Ними, здебільшого, користуються при застосуванні активних форм і методів роботи: тренінгів, рольових ігор, мозкових штурмів, диспутів, різноманітних вправ, аналізу ситуацій, дебатів тощо. Інтерактивні технології використовуються як у роботі з позитивно орієнтованими підлітками, так і з групами ризикованої поведінки. Завдання, що ставляться при розробці і реалізації інтерактивних технологій з превентивної освіти: • створення соціально-педагогічних умов, спрямованих на позитивні зміни у знаннях, навичках і вчинках, у ставленні до соціальних явищ, здорового способу життя, правового забезпечення процесу превентивного виховання; • створення організаційних умов для активної просвітницької роботи з попередження негативних явищ у молодіжному середовищі шляхом надання повноважень самим неповнолітнім; • виявлення серед дітей і молоді позитивних лідерів, а також спонукання осіб з груп ризику до переорієнтації лідерських якостей з негативних на позитивні; • підготовка педагогів та учнів до просвітницької роботи; • підвищення соціальної компетентності молоді у питаннях попередження та подолання негативних явищ, формування відповідальної поведінки. Сучасні погляди на превентивну діяльність пов'язані з визнанням ролі, яку можуть відіграти різні за статусом люди. Педагогічні технології, що ґрунтуються на принципах розуміння, особливу увагу приділяють освітній та виховній ролі самих підлітків. Це підтверджено досвідом реалізації методу освіти «рівний-рівному». Серед таких підходів: навчання за методом «рівний-рівному» - це суспільно корисна діяльність молоді, яка полягає у передачі знань, умінь і навичок здорового способу життя, що сприяє запобіганню тютюнокуріння, алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу, інфекцій, що передаються статевим шляхом, іншим негативним явищам, шляхом вироблення здатності виявляти асертивну поведінку. Педагогічна технологія «рівний-рівному» передбачає спільну роботу педагогів-тренерів з підлітками-лідерами. Зміст роботи полягає у передачі знань, інформаційній підтримці, консультуванні (переважно в умовах навчального закладу, молодіжного центру або оздоровчого закладу). Технології превентивної освіти спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки. Соціалізуюча функція превентивної освіти є провідною ланкою, що сприяє досягненню результату – поширення знань та розуміння принципів і навичок превентивної поведінки. Наприклад, метод «рівний-рівному» у своєму розвитку орієнтується на такі принципи навчання: вибір тренерів і лідерів-підлітків; навчання педагогів-тренерів; навчання тренерами підлітків-лідерів; навчання підлітками-лідерами однолітків (додаток 14). Принципи реалізації інтерактивних технологій: • інтерактивність – здатність до позитивного впливу на всю систему національної освіти та соціальної політики; • комплексність – синтезує наукові досягнення різних галузей, зокрема психології, соціології, медицини, педагогіки, соціальної роботи тощо; • доступність – уможливлює впровадження методу у кожну із молодіжних субкультур; • наступність – пов'язує метод з кращими здобутками зарубіжної та вітчизняної практики; • культуровідповідність – визначає взаємозв'язок тісного розвитку людини з особливостями культур й соціального середовища; • превентивність – спрямовує на запобігання негативи явищ; • рівноправність – визначає рівноправні ролі учасників взаємодії; • активність – сприяє набуттю набуттю активних рис характеру, наполегливості; • пріоритетність прав дитини – утверджує права дитини на забезпечення соціально-правового захисту; • відповідальність – розвиває здатність однолітків приймати самостійні і відповідальні рішення; • гласність, відкритість – сприяє поширенню правдивої інформації про здоровий спосіб життя, негативні явища, доступність до процесу і результатів оцінювання ефективності роботи. Критерії ефективності інтерактивних превентивних технологій: • позитивні тенденції у молодіжному середовищі та підвищення показників знань, умінь і навичок щодо здорового способу життя й запобігання негативній поведінці; • підвищення рівня знань з превентивної освіти, удосконалення комунікативних якостей і характеристик особистісного розвитку молодої людини; • стабільна динаміка зміцнення здоров'я дітей і молоді, зменшення деструктивної поведінки; • кількість підлітків, залучених до підготовки інформаційних матеріалів, буклетів, листівок тощо; • передача учасниками занять традицій позитивної поведінки; • розробка нормативно-правової бази у системі національної освіти щодо впровадження інтерактивних технологій; • налагодження контактів з міжнародними організаціями у процесі проведення спільних міжнародних заходів та проектів з проблем використання інтерактивних технологій у просвітницькій роботі. Умови реалізації інтерактивних технологій: • психолого-педагогічні: забезпечення високого рівня підготовки; • методичних матеріалів, навчання різних категорій як дорослих, так і учнів, мотивації до реалізації просвітницьких програм; • соціально-організаційні: забезпечення організації відбору та навчання педагогів і учнів, виконання превентивних програм на місцевому, регіональному й національному рівнях; • управлінсько-ресурсні: залучення до виконання програм висококваліфікованих спеціалістів, ефективний розподіл матеріальних і фінансових ресурсів. З метою реалізації завдання формування в учнів навичок здорового способу життя рекомендуємо педагогу використовувати такі форми організації превентивного виховання: • заняття з валеології, охорони та безпеки життєдіяльності учнів; • гурткові, клубні заняття; • анкетування, тестування; • облік учнів, схильних до правопорушень) куріння, вживання алкогольних та наркотичних речовин; • дні, тижні здоров'я та профілактики шкідливих звичок; • колективні творчі справи; конкурси малюнків, творів; • родинні свята та свята здоров'я; • рольові ігри, вікторини, ігрові програми; • екскурсії та походи по рідному краю; • годин і спілкування на свіжому повітрі; • психологічні, валеологічні тренінги; • диспути, дискусії, круглі столи; • презентація матеріалів періодичної преси; • використання елементів народної педагогіки (прислів'я, приказки, народні рухливі ігри, фізична культура козаків тощо) під час проведення занять у другій половині дня; • співпраця з батьками учнів з питань формування культури їхнього здоров'я та здоров'я їхніх дітей (профілактичні консультації, тематичні колективні та індивідуальні бесіди, лекторії, круглі столи, тренінги, зустрічі з медиками, психологами, юристами, пожежниками, інспекторами дорожнього руху тощо); • розробка пам'яток; • робота «служби довіри» тощо [14]. Отже, формуючи культуру здоров'я учнів, педагог повинен допомогти їм усвідомити важливість розумного, дбайливого ставлення до власного здоров'я, прищепити почуття відповідальності, розуміння, що саме здоров'я визначає якість життя; формувати прагнення бути здоровим; сприяти засвоєнню системи знань і практичних навичок здорового способу життя та безпечної поведінки. Набутий досвід дає підстави стверджувати, що ефективні інтерактивні технології у превентивному вихованні вже мають певні надбання в системі вітчизняної освіти і специфіку впровадження їх в умовах України. Вони сприятимуть подальшій розбудові як національної освіти, так і демократичних та гуманістичних засад суспільства в цілому. Активна участь молоді у просвітницькому процесі означає новий етап реформування всієї системи національної освіти і превентивної діяльності. РОЛЬ САМОВРЯДУВАННЯ У ПРЕВЕНТИВНОМУ ПРОЦЕСІ Попередження негативної поведінки набуває нового звучання, якщо активну участь у цьому процесі беруть самі підлітки. Новий, якісний підхід до профілактичної роботи був пов'язаний з ідеями самоврядування. Особливу роль має юннатівське самоврядування. Воно базується на саморусі учнів у вирішенні нагальних питань у позашкільному навчальному закладі. Самоврядування передбачає, насамперед, вирішення питань організаційно-педагогічного характеру, дотримування найнеобхідніших єдиних вимог до учнівської спільноти. Основна мета такого підходу до самоврядування – це, передусім, створення руху учнів за право бути здоровими, захищеними від впливу негативних явищ. Самоврядування у нових умовах – якісна модель розвитку громадянського суспільства, де відповідальність бере на себе ініціативна молодь. При такому підході до організації самоврядування підвищується значущість учнівської молоді у вирішенні гострих соціальних проблем. На основі всебічного аналізу передового досвіду та широкої експериментальної роботи можна сформулювати вимоги, необхідні для організації самоврядування як засобу превентивної педагогіки. До них належать: • чітке визначення змісту і функцій кожного органу юннатівського самоврядування і кожного учня, зайнятого в його системі, найбільш раціональна розстановка сил у кожному підрозділі з урахуванням якостей та нахилів учнів; • зрозуміле визначення перед учнями цілей, роз'яснення необхідних умов та засобів їх досягнення; • особиста відповідальність кожного, зайнятого у системі самоврядування, за доручену йому галузь діяльності; • широке залучення важковиховуваних учнів до активної роботи в учнівському самоврядуванні; внутрішнє єднання педагогів дітей та їхніх батьків, спільна нейтралізація негативних умов, їх превенція в учнівському колективі, дотримання прав і обов'язків усіх суб'єктів виховного процесу; • виборність органів самоврядування на демократичних засадах. Головне соціальне завдання позашкільного навчального закладу еколого-натуралістичного спрямування полягає в тому, щоб як найповніше залучити дитину до різнобічної діяльності та спілкування і дати можливість, залишаючись в межах закладу, навчитись «бути у дорослому житті». Життєва підготовка соціального ставлення особистості розгортається за кількома блоками: «Я – особистість», «Я і Батьківщина», «Я і природа», «Я і ми», «Я і земля – Всесвіт». Протягом п’яти років ми вивчали міжособистісні стосунки взагалі і зокрема в позашкільному навчальному закладі; проводили діагностику за допомогою психологічних методів: тестів, анкет; проводили корекційно-розвивальні заняття, тренінги. Завдяки корекційній роботі зменшився відсоток ізольованих дітей на 8%. Вміння спілкуватися відіграє важливу роль у встановленні міжособистісних стосунків у колективі. Саме над згуртованістю учнів, вихованців ми працювали на протягом трьох років і результати показали, що кількість дітей з високим рівнем комунікабельності збільшилась на 4%. Усі діти реагують на конфлікти по-різному. В дослідженні особливу увагу ми приділили вмінню гуртківців йти на компроміси. Кількість дітей, що спроможні йти на компроміс, збільшилась на - 23%. Сім’я – це важливий фактор у налагодженні взаємин у колективі. Результат досліджень показав, що кількість родин гуртківців, що мають конфліктні відносини в родинах, зменшилась на - 3%. Педагогічний колектив формує та виховує, передає молоді знання й досвід, накопичений людством. Цим визначаються особливості його функціонування, громадської відповідальності єдності, взаємодопомоги й гуманістичної спрямованості. Колектив із високим рівнем моральної культури працює злагоджено, досягаючи високих результатів. Рівень отриманих нами результатів, дає змогу зробити висновок, що міжособистісні стосунки в колективі гуртків нашого позашкільного навчального закладу побудовані на гуманному ставленні одним до одного, взаємодопомозі, взаємопідтримці. Основною умовою створення і розвитку позитивних міжособистісних стосунків виступає психологічно обґрунтоване поєднання в освітньому процесі ПНЗ навчальної, розвивально-корекційної, просвітницької роботи. Основними факторами, які негативно впливають на міжособистісні стосунки між гуртківцями і складніше підлягають корекції, виступають проблемні сімейні відносини. У ході створення експерименту педагогічного колективу СЮН ми дійшли висновку, що вдалий досвід диференціацій навчання згуртував педагогічні та дитячі колективи, розширив межі цілеспрямованого пошуку ефективної системи роботи. Об’єктивний характер суспільного прогресу в галузі педагогічної діяльності веде до того, що на зміну монопольному становищу інколи в галузі соціалізації та соціальної адаптації дітей та підлітків, їх виховання приходить всебічна взаємодія всіх інститутів соціалізації, і, насамперед, це інститут сім’ї та інститут позашкільної освіти і виховання. На підставі проведеної діагностики розроблена система профілактики правопорушень на СЮН, згідно з психолого-педагогічними принципами. У ході експерименту педагогічний колектив СЮН дійшов висновку, що вдалий досвід диференціації навчання згуртував педагогічний та дитячий колективи, розширив межі цілеспрямованого пошуку ефективної системи роботи. ЯК ВЛАШТОВАНІ «ВАЖКОВИХОВУВАНІ» ДІТИ, ПРИЧИНИ ВНУТРІШНІХ КОНФЛІКТІВ Уже давно було помічено, що соціальний досвід засвоюється людьми по-різному: одні набувають його легко, для інших цей процес становить значні труднощі. Таким чином, можна сказати, що важковиховуваність — це несприйнятливість індивіда до позитивного соціального досвіду людства (додаток 15). Поведінка дитини залежить не лише від особливостей її тілесної організації, анатомо-фізіологічних чинників, а й від того, у якій сім'ї дитина виросла, в якій школі і в яких учителів навчалась, із ким товаришувала. (додаток 16). Соціально-психологічним механізмом несприйнятливості індивіда до позитивного соціального досвіду людства є неузгодженість у таких сферах: а) «Я» та довкілля; б) «Я» і мікросоціум; в) «Я» - реальне та «Я» - ідеальне. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |