У сучасній педагогічній теорії та практиці відбувається інтенсивний процес розробки системи виховання та навчання обдарованих дітей.

За визначенням багатьох учених, складовими системи роботи з цієї проблеми, на які треба орієнтувати педагогічних працівників є:

• концепція обдарованості;
• психодіагностика (виявлення рівня обдарованості);
• прогнозування розвитку обдарованих дітей;
• технології та методики виховання, навчання й розвитку творчого потенціалу особистості.

Складна та багатоаспектна проблема роботи з обдарованими дітьми потребує якісних нововведень на рівні теорії та практики.

Науковці пропонують різні підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей.

Індивідуально-особистісний.

Він базується на тому, що необхідно враховувати не лише індивідуальність учня, а й усю систему стосунків особистості з оточенням; оцінювати вплив  цих стосунків на психіку дитини та її індивідуальні можливості.

Обов’язкові елементи цього підходу:

• вивчення досягнутого рівня розвитку особистості;
• індивідуалізація процесу навчання, яка б відштовхувалася від досягнутого рівня і зберігалася протягом усього процесу навчання.

Провідною формулою розвитку здібностей є розвивальні завдання, які за змістом мають бути оптимальним навантаженням для дитини і формувати в неї раціональні вміння розумової праці.

Дидактичний.

Найхарактернішим проявом обдарованості є ті здібності, які вже притаманні певній особистості, нібито раз і назавжди сформовані. Саме на цьому базується більшість педагогічних стереотипів про особливості розвитку обдарованих дітей. Відповідно до цього, освітні технології для обдарованих дітей побудовано за екстенсивним принципом.

  Завдання ж педагога – створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну).

Дидактико-психологічний – пріоритет залишається за дидактикою. Наочним зразком цього підходу є введення в освітній процес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що виникають у педагога та учня під час реалізації даної навчальної програми.

Психо-дидактичний підхід має психологічний пріоритет у побудові освітянської технологій. В останнє десятиріччя це знайшло відображення в теорії та практиці розвивального навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворюють на засіб когнітивного (пізнавального) та особистісного розвитку учнів.

Під його реалізації необхідно:

• сформувати у педагога певний рівень психологічних знань та вмінь, розуміння структури здібностей та особистості в цілому, закономірностей побудови окремих навчальних програм та навчально-виховного процесу взагалі;
• створити експериментальні програми з урахуванням психологічних закономірностей розвитку та навчання обдарованої особистості;
• розуміти характер та роль освітянського середовища, в якому відбувається навчання (воно може сприяти розвитку обдарованості або шкодити проявам здібностей учня).

Навчання дітей з високим розумовим потенціалом у звичайному позашкільному навчальному закладі можна здійснити на підставі стратегії прискорення та стратегії збагачення навчання.

Організаційними формами  прискорення є:

• достроковий вступ в позашкільний навчальний заклад;
• прискорення в звичайному гуртку;
• заняття з окремих предметів в інших гуртках;
• «перестрибування» через гурток»
• достроковий вступ до вищого навчального закладу.
• Як радять вчені, основними вимогами залучення учнів до навчання на підставі прискорення мають бути:
• зацікавленість учня в прискоренні, підвищенні здібності в окремій сфері;
• достатня зрілість у соціально-емоційному плані;
• згода батьків тощо.

Прискорення навчання пов’язане зі змінами швидкості навчання, а не його змісту.

Друга стратегія – стратегія збагачення, дає дитині змогу в середовищі своїх однолітків розвивати інтелектуальні здібності на відповідному рівні.